Театр Монте на розі вулиць Адмиральської та Лягіна завжди був важливим центром культурного життя Миколаєва, а також візуальним орієнтиром у центрі міста. Незважаючи на велику кількість реконструкцій та прибудову масивного класичного портика, будівля і у наш час справляє позитивне враження, прикрашаючи кут Соборної площі. Варто відзначити багату на визначні події історію театру, яка поки що залишається не оціненою по-справжньому.
Адреса: Адміральська, 25
Тип будівлі: громадська, видовищна, театр
Стиль: еклектика, ренесанс
Архітектор: Т. К. Брусницький
Рік будівництва: 1881 рік
Статус: пам’ятка архітектури місцевого значення
Інші назви: Театр Шеффера, Товариство російських драматичних театрів, Драматичний театр імені Карла Лібкнехта, Театр імені Скрипника, Російський драматичний театр імені В. П. Чкалова, Миколаївський академічний художній російський драматичний театр
Розташування:
Першу у Миколаєві будівлю театру у 1840-му році побудував пруський підданий, власник столярної майстерні Іван Васильович Міллер. Вірніше, пристосував під театр власний будинок на розі Маріупольської та Нікольської. Театр Міллера не припиняв роботу навіть під час Кримської війни, обслуговуючи розташованих у Миколаєві військових. Однак вже за рік заклад було зачинено після висновків спеціальної комісії щодо невідповідності технічним умовам: театр не мав вбиралень, більша його частина знаходилася під землею, при цьому приміщення опалювалося залізними пічками, встановленими у коридорі бенуару, а єдиним вентиляційним отвором слугував просвіт у стелі глядацької зали. Ані після незначної перебудови Міллером, ані при наступних трьох власниках театр так і не зміг задовольнити «умови відносно безпеки публіки» та остаточно припинив роботу 1885-му.
У 1875 році військовий губернатор Миколаєва М.А. Аркас став наполягати на необхідності зведення у місті нового театру за зразком кронштадтського. Втім коштів на будівництво у міста не було. На щастя, наприкінці 1880-го року міщанин Карл Монте, власник найстарішого у місті готелю з рестораном «Золотий якір» на розі Адміральської та Різдвяної, подав прохання про дозвіл на будівництво приватного театру.
У 1881 році інженер-архітектор польського походження Теофіл Касперович Брусницький зводить для Монте першу в місті спеціалізовану будівлю театру поряд з «Золотим якорем». Фасадом театр виходив на Різдвяну (нині Лягіна). Вважається, що Брусницький взяв за основу проєкт театру в місті Рибінськ.
Меблі для нової споруди замовляють з Відня. Театр розрахований на 1310 глядачів, містить 350 крісел партеру та амфітеатру, 36 лож бенуару та бельетажу, галерею. В будівлі великий вестибюль, фоє, дамська вбиральня, ватерклозети, 12 виходів – 7 на вулицю та 5 надвір.
Про урочисте відкриття «щойно збудованого, великого, зручного та, на додачу, розкішно декорованого театру г. Монте» газети повідомили на початку січня 1882-го.
Невдовзі новий просторий театр стає центром культурного життя Миколаєва. На хвилі успіху його хазяїн навіть придбав та у 1893 році закрив конкурента – «Русский театр», колишній Русинова, на розі Різдвяної та Нікольської, що працював з середини 1850-х та прозваний городянами «театр-сарай» за маленьку сцену та погану акустику. Втім, вже у наступному 1894-му році Монте продає і власний театр. Новим власником стає купець Яків Шеффер.
Шеффер реконструював будівлю: облаштував нову сцену, збільшив залу, побудував нове фоє. З путівника по Південній Росії за 1896 рік можна дізнатися, що театр «заново перероблений, освітлюється электрикою, збагатився масою декорацій та розкішними обстановками останніх драматичних новинок». Квитки на вистави у ложі та партер коштували від рубля та дорожче, на галерку – 50-60 копійок.
Постійної трупи театр не мав, але Шеффер був успішним антрепренером та регулярно запрошував до міста гастролюючих знаменитостей. На сцені його театру стояли Федір Шаляпін, Віра Комісаржевська, Мамонт Дальский, брати Адельгейм, актор та режисер Всеволод Меєргольд, футуристи Давид Бурлюк, Василь Каменський та Володимир Маяковський та багато інших.
На очах миколаївської публіки зароджувався народний український театр корифеїв – тут виступали Марко Кропивницький, Панас Саксаганський, Микола Садовський, Марія Заньковецька, Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий.
У серпні 1896 року в театрі відбувся перший у Миколаєві сеанс сінематографа.
14 березня 1900 року у театрі Шеффера з приголомшливим успіхом пройшла перша в Україні прем’єра опери «Катерина» Миколи Аркаса у виконанні трупи Кропивницького. Після вистави актори вивели автора на сцену та під бурхливі оплески піднесли йому лавровий вінок.
Ірина Давидова, авторка опублікованої в середині 1990-х монографії з історії театру, з сумом відзначала, що увесь цей «могутній культурний пласт досі не усвідомлений та не освоєний земляками-миколаївцями як унікальне, дивовижне явище у всій своїй духовній величі та значущості».
Після революції 1917-го дітище Монте та Шеффера стало іменуватися «товариством російських драматичних театрів», а у 1919 – драматичним театром імені Карла Лібкнехта.
У голодні 1921-22 роки усі меблі, обладнання та інше театральне начиння були розкрадені, сцена зруйнована, та від колишнього храму Мельпомени зосталася одна «коробка». Будівлю хотіли навіть знести, однак коштів на демонтаж у ті часи не знайшлося.
У 1923-му році в місті все ж заговорили про необхідність відновлення театру. Спеціальна група при бюджетній комісії Окрвиконкому підрахувала, що на ремонт знадобиться близько 60 тисяч рублів (474 млн на радянські гроші). Роботи тоді будо вирішено відкласти.
Нарешті, 7 листопада 1926 року міський театр відкрився знову – цього разу під іменем українського наркома просвіти Миколи Скрипника. Втім, як і раніше, власної трупи у міста не було. З’явилася вона у 1935-му, коли утворений у Луганську пересувний театр «Шахтарка Донбасу», за оцінками критиків «один з найсерйозніших з російських драматичних театрів України», закріпився у цій будівлі в якості стаціонарного.
Під час окупації Миколаєва німецькими військами будівля театру згоріла майже вщент, але невдовзі була відновлена, хоча від колишнього театру Шеффера залишився лише силует. Театр був удосконалений технічно, а також до нього прибудували масивний шестиколонний портик, що викривив делікатний образ ренесансної будівлі.
У 1939 році, після загибелі Валерія Чкалова, «за численними проханнями трудящих» Миколаївський міський театр був названий іменем льотчика, яке носив до 1994-го.
У 2002-2004 роках у будівлі здійснили реконструкцію.
Загальний вигляд
Історичні світлини
Фасад по вулиці Адміральській
Фрагмент фасаду
Оздоблення вікон
Фронтон та капітелі портика
Фасад по вулиці Лягіна
Фрагменти фасаду
Оздоблення об’єму сценічної коробки
Оздоблення дверей та фальш вікон
Ризаліт
Вигляд театру вночі
Література та джерела:
Ковалева О.Ф., Чистов В.П. Очерки истории культуры Южного Прибужья. — Николаев: Тетра, 2000.
Неделя Строителя — №1-2, 1882.
Павлик И., Лифанов В., Мычаковская Л. Николаев: улицы рассказывают. — Одесса: Маяк, 1988.
Давыдова И. Театр города корабелов. — Николаев: Рион, 1994.
Крихели А. Николаевскому русскому театру 80! / Южная Правда №10 (23336)
Автори:
Євгеній Васюков, фотографії та опис
Яна Ружинська, фотографії та історична довідка